 |
У 1880 році біля Сандеферду (Норвегія) було знайдено велике скандинавське судно, яке датується IX століттям (відоме під назвою корабель з Гокштада) довжиною 24 м, шириною 5.1 м. Вітрильне озброєння складалося з одного великого рейкового вітрила, зшитого з вертикальних полотнищ. Довжина гребного весла становила 5.5 м. Це гарне і струнке судно з круто піднятою по обох краях лінією борта, збудовано цілком з дуба і щедро орнаментоване. Силует скандинавського судна є єдиним у своєму роді і має не тільки естетичний вигляд, а й виняткову мореплавність. Що на практиці довели дванадцять молодих норвежців у 1898 році. Побудувавши точну копію гокштадського корабля, вони успішно перетнули Північну Атлантику, показавши середню швидкість ходу 9-10 вузлів, що було дуже непогано і для більш пізніх великих вітрильних кораблів. |
НОРМАННСЬКИЙ ШНЕККЕР
 |
Термін “шнека” на Русі вперше
зустрічається в новгородському літописі
1284 року. Слово “шнека” (похідне від норманського
“шнеккер” – “змія”) позначало назву
іноземного морського судна. Довжина таких
кораблів становила 20-24 м, ширина – 4.2-5.1
м, висота борту – 1.2-1.7 м, осадка – 0.5-1
м. Середня тоннажність – від 10 до 20 т. Екіпаж
– 40-70 чоловік. Шпангоути мали сильний розвал
назовні – до 25-30о. Для більшої стійкості
на днище вкладався баласт із каменів вагою
до 1 т. Дубові дошки обшивки кріпилися внакрій,
що було характерно для морських кораблів
північних народів.
Історик Струтт у своєму творі “Про норманські старожитності” згадує, що багато скандинавських кораблів мали на носі і кормі красиво орнаментовані вежі з зубцями типу фортечних. Це були підняті платформи (кастлі) з огородженнями для арбалетників і пращників (носова вежа – форкастль, кормова – ахтеркастль). З правого борту кріпилося рульове весло традиційної скандинавської форми. |
НОРМАНСЬКИЙ КНОРР
 |
Крім бойових кораблів, мореплавці
Скандинавії і Північної Європи застосовували
вантажні – кнорри. Це було викликано необхідністю
перевезення великої кількості спорядження
і коней. У XIII столітті відбулася ще одна
корінна зміна в конструкції корабля –
з'явився кормовий руль. Але набагато раніше
мореплавці Півночі вже помістили рульове
весло безпосередньо за кормою, у діаметральній
площині. Коли рульове весло кріпилося по
правому борті, воно під дією бічних вітрів
і крену то занурювалось у воду, то взагалі
виходило з води. Після розміщення в центрі,
рульове весло стало справно виконувати
свої функції, поступово перетворюючись
у кормовий руль.
Корпус кнорра типовий для кораблів скандинавського будівництва: його відрізняють розвал бортів, високо підняті штевні з прикрасами, у палубі – квадратний виріз люка трюму, пряме рейкове вітрило, на якому, як і на шнеккері, для зменшення площі парусності стали вперше застосовувати рифштерти. |
КОРАБЕЛЬ ВІЛЬГЕЛЬМА ЗАВОЙОВНИКА
 |
Більше половини тисячоліття
тримали Європу в страсі “лицарі відкритого
моря” – вікінги. Своєю мобільністю і всюдипроникністю
вони зобов'язані дракарам – справжнім
шедеврам суднобудівного мистецтва. На
цих кораблях вікінги здійснювали далекі
морські плавання. Ними були відкриті Ісландія,
південний берег Гренландії, задовго до
Колумба побували вони в Північної Америці.
Зміїні голови форштевнів їх кораблів бачили
жителі Балтики, Середземномор'я і Візантії.
Разом із дружинами слов'ян “обживали”
вони великий торговий шлях “із варяг у
греки”.
Основним двигуном дракара було рейкове вітрило, площею 70 м2 і більше, зшите з окремих вертикальних полотнищ, щедро прикрашене золотою тасьмою, малюнками гербів керманичів або різноманітними знаками і символами. Рея піднімалася разом із вітрилом. Високу щоглу підтримували ванти, що йшли від мачти до бортів і штаги (від мачти і до корми та носа). Борти захищалися багато розписаними щитами воїнів. Силует скандинавського судна є єдиним у своєму роді. Основою для відтворення цього судна послужив малюнок знаменитого килима з Байе, що розповідає про висадку в 1066 році Вільгельма Завойовника в Англію. |
БОЙОВИЙ ЧОВЕН КИЇВСЬКОЇ РУСІ
 |
Відомо, що східні слов'яни стали
здійснювати свої плавання по Чорному і
Середземному морях вже в VI-VIII століттях.
Слов'яни були умілими суднобудівниками.
Походи київського князя Олега з дружиною
у Константинополь у 907 році довели мореплавність
слов'янських човнів. У “Повісті временних
лєт” повідомляється і про інші морські
походи. Так при князі Ігореві руські дружини
більш ніж на 500 човнах плавали по Чорному,
Азовському і Каспійському морях, перетягуючи
волоком човни з Дону у Волгу й назад.
Човни такого типу являли собою досить великі судна, на яких могло розміститись 40 і більше воїнів. Для збільшення місткості довбаного з суцільного дерева корпусу боки бортів нарощувались дошками. Кораблі з дощатою обшивкою внакрій називали набойнами, а з гладкою обшивкою – насадами. Човни були озброєні великим полотняним вітрилом, щедро орнаментовані. Веслярі ховалися від сонця під навісом. |
ПІВНІЧНОЄВРОПЕЙСЬКИЙ ДРОМОН
 |
Перша згадка про дромон зустрічається
в життєписі короля остготів (540 р. н.е.). Більш
докладний опис корабля дає Лев Філософ
(IX ст.). Довжина деяких кораблів цього класу
сягала 41 м. Обшивка дубова, з використанням
традиційного для півночі методу внакрій.
Платформи по краях судна закриті щитами
воїнів і призначені для лучників і пращників.
Рульове весло спирається в одній точці,
навколо якої воно може обертатися за допомогою
ручки, розташованої під прямим кутом до
весла. Значним кроком вперед є встановлення
другої, нахиленої убік форштевня щогли.
Більш вузьке її вітрило дозволяло ходити
при бічних вітрах.
Ці типи кораблів мали багато різноманітних найменувань: холок, нейв, неф, буза, кілс. Створення подібних кораблів упритул наблизило північне суднобудування до будівництва найпоширенішого типу балтійського судна – ганзейського когга. |
ГЕНУЕЗСЬКИЙ ТОРГІВЕЛЬНИЙ КОРАБЕЛЬ
 |
Зображений на малюнку торговий
корабель належить до класу каботажних
суден XIV століття.
Ахтеркастль і форкастль виконані у вигляді відкритих платформ, обгороджених ярусним, орнаментованим фальшбортом. Через прорізи кормової платформи, яка виступає на 0.8 м над основною лінією корпуса, проведено пару масивних рульових весел. На єдиному вантажному люкові часто кріпилася шлюпка. Щогла з “воронячим гніздом” (спостережений пост на щоглі судна у формі бочки) несла латинське косе вітрило, що дозволяло маневрувати при бічних вітрах, які переважали в архіпелагах Середземномор'я, але було малоефективним при попутних вітрах. На кормовій надбудові – ахтеркастлі – видно гратчасті (для кращої вентиляції) провізійні короби. Генуезські штурмани водили кораблі такого типу в Чорне море, обережно пробираючись вздовж берега аж до Феодосії і Керчі. |
АНГЛІЙСЬКИЙ КУПЕЦЬКИЙ КОРАБЕЛЬ
 |
Цей корабель належить до класу
коггів. Зображення виявлено на печатці
графа Эд. Рутланда (1395 р.).
По краях корабля встановлені каслі (замки). Ці площадки-платформи закривалися високим фальшбортом, за традицією виконаним у формі ряду щитів. Для спостерігачів і лучників на щоглі кріпилася через центр бочкоподібна марсова площадка. Навісний кормовий руль, велике пряме вітрило з гербами міста і власника і міцна щогла, утворена декількома брусами, стягнутими канатами, підкреслювали добротність корабля. Когги були морехідними кораблями. Короткий бушрит використовувався для проводки булинів, які відтягали навітряну шкаторину вітрила. Масивні шпангоути зі шпацією (0.5 м) і дубова обшивка внакрій товщиною близько 50 мм були характерні для цих кораблів. Палуба настилалась на бімси, кінці котрих часто виводилися назовні, через обшивку. Подібного типу кораблі використовували і ганзейські купці. |
