ВИШНЯ СТЕПОВА, ВИШНЯ КУЩОВА
У час, коли білою піною цвіту вкриваються сади, зацвітає і скромний родич усім відомої вишні – вишня степова, або кущова. Її невеликі розложисті кущики, вкриті білим цвітом, прикрашають схили балок, узлісся, в заростях чагарників білими кучугурами виділяються в степу. Іноді вони зовсім маленькі, справжні карлики, заввишки 20 см, проте найчастіше бувають до 1-1.6 м заввишки. Тільки окремі екземпляри досягають 2 м висоти. Листки вишні степової дрібні, цілісні, подібні до листків вишні звичайної, квітки теж дрібні, зібрані в коротенькі зонтикоподібні 3-4 квіткові суцвіття на кінцях дуже коротких пазушних пагонів. Віночок і численні (20-25) тичинки прикріплені до увігнутого квітколожа, на дні якого міститься вільна зав'язь. По дну квітколожа розміщені нектарники. Квітки запилюються бджолами. Хороший медонос і пергонос. На початку літа визрівають плоди – соковиті, м'ясисті кисло-солодкі кістянки. Рослина світлолюбна, посухостійка і зимостійка. Її часто використовують, як матеріал для гібридизації. Використовується для закріплення сухих крутосхилів і ярів, для полезахисних смуг, невисоких живоплотів і як декоративна. 
ГАДЮЧНИК ШЕСТИПЕЛЮСТКОВИЙ
Великі ніжні рожевувато-кремові султани квіток погойдуються на високих тонких стеблах. Це цвіте гадючник шестипелюстковий, окраса наших степів. Рослина багаторічна, до 80 см заввишки. Коріння з численними веретено-подібно потовщеними бульбами. Шкірясті прикореневі листки, скупчені біля основи стебла, створюють пишні куртини. Кожний листок переривчасто-перистий: два великих (25-30 мм), перисто-роздільних сегменти чергуються з парою маленьких (2-3 мм) три-роздільних сегментів. Стеблові листки нечисленні, такої самої будови, з великими прилистками. Квітки на відміну од квіток інших видів цього роду мають не 5 пелюсток, а 6. Численні довгі тичинки (20-40) надзвичайно прикрашають квітки. Маточок теж багато – 50-15. Плід – збірна листянка. Цвіте гадючник з червня по серпень. Росте майже по всій Україні. Найбільш масово розвивається на лучних степах, південніше росте по западинках, серед чагарників, у нижній частині схилів і по дну балок. Досить добре почуває себе і на вапнякових схилах. Рідше трапляється в лісостеповій зоні та південних лісових районах. Цінний медонос, лікарська і їстівна рослина.
ГЛІД ОБМАНЛИВИЙ
Одним з останніх серед степових кущів зацвітає глід обманливий. Його високі розложисті кущі до 2-5 м заввишки біліють по балках і западинках, на схилах, у степових дібровах і на галявинах. Росте переважно на Лівобережжі в південній частині Лісостепу та в Степу, а на Правобережжі – лише в Дніпропетровській і Запорізькій областях. Листки з прилистками, товстуваті, виразно двоколірні, з волосистим черешком і війчасто-волосистими краями пластинок, на плодючих пагонах 3-5 лопатеві, на неплідних – 5-7 лопатеві з 4-11 зубцями. Суцвіття у вигляді складного, широкого і рідкого щитка. Віночок білий, до 12 мм у діаметрі. Стовпчик 1, угорі зігнутий, тичинок багато. Ніжні й привабливі квітки глоду мають неприємний запах. Він приваблює мух, які, мабуть, запилюють квітки. У квітках раніше дозрівають маточки, а потім пиляки, чим і забезпечується перехресне запилення. Наприкінці серпня – у вересні дозрівають плоди. Вони невеликі, близько 1 см завдовжки і 5-8 мм завширшки, червонувато-оранжеві, їстівні – смачні й корисні. Плоди, листки й квітки використовуються у медицині для лікування серцево-судинних захворювань. Ціниться глід і як декоративна й медоносна рослина. 
МИГДАЛЬ НИЗЬКИЙ, БОБЧУК
Рано навесні рясно цвіте рожевим цвітом невисокий кущ – мигдаль низький, або степовий. Його тонкі пагони вкриваються квітками одночасно з появою листків, але підчас рясного цвітіння листків майже не видно. Однорічні гілки вкриті білуватою корою, на багаторічних вона червонувато-сіра. Ростові пагони спрямовані вгору, а вкорочені гілочки часто перетворюються на колючки. Гостропилчасті листки сидять на вкорочених пагонах пучками, а на ростових – частіше поодинокі. Квітки на коротких ніжках, оточені дрібними буро-коричневими бруньковими лусками. Плід – округло-яйцевидна кістянка, вкрита повстю. Цвіте в квітні – травні. Латинська назва роду походить від сірійського “ah-mugdala” – красиве дерево, а видова назва означає низький. Рослина світлолюбна, посухостійка і досить морозостійка. Основний район розповсюдження – Степ, але заходить і на південь Лісостепу. Дуже декоративний кущ, широко використовується в озелененні, особливо на Далекому Сході. Ядро насінини містить до 50% гіркої олії, яку використовують
як сировину. 
ТАВОЛГА ЗВІРОБОЄЛИСТА
Серед степових кущів таволга звіробоєлиста – один з найбільш розповсюджених, особливо на кам'янистих грунтах, тому іноді її називають кам'яною таволгою. Рослина з коричневими, до 1.5 м заввишки, спрямованими догори стеблами, які в молодому стані бувають павутинисто-опушені. Листки майже ланцетні, до 3 см завдовжки, загострені, до основи звужені в короткий черешок. Квітки з білими пелюстками; зібрані по 5-15 у пазушні сидячі зонтики, що біля основи мають розетку з 5-6 дрібних листочків. Цвіте в травні – червні, рясно вкриваючись квітками. Латинська назва роду походить від грецького слова speira – вигин, виткий, завдяки прутоподібним гнучким пагонам, з яких плели корзини. Видова назва свідчить про схожість листків таволги з листками звіробою. Рослина посухостійка. Легко розмножується насінням і вегетативно. Росте в південних і південно-східних районах Степу і Лісостепу. Займає схили балок, річкових долин; утворює зарості серед виходів гранітів, на кам'янистих відслоненнях. Часто культивують як декоративну рослину, використовують на живі огорожі, групові посадки. Добрий медонос. 
ТЕРЕН СТЕПОВИЙ
Справжньою прикрасою весняного, не дуже багатого на барви степу б квітучий терен степовий. Білий цвіт вкриває рослини, на яких немає листків або вони тільки-но починають з'являтися. Терен степовий – це розлогий кущ з колючими гілками і темно-бурою корою. Молоді гілочки часто пухнасті; опушені й молоді листочки, які пізніше зберігають опушення тільки зісподу, принаймні вздовж жилок. Поодинокі, зрідка парні квітки з білим віночком сидять на опушених квітконіжках. Пелюсток і чашолистків по 5. Тичинок багато, маточка 1. Чорно-синій плід-кістянка кулястий, із сизою восковою поволокою, яка захищає його від намокання. Цвіте в квітні – травні. Кущі терну степового до 2 м заввишки, утворюють щільні непролазні зарості, частіше на положистих схилах, по балках. Плоди терну містять велику кількість вільних кислот і дубильних речовин, тому солодкими і їстівними стають після перших заморозків, коли в них збільшується кількість глюкози. З плодів терну виготовляють варення, використовують їх у народній медицині. Терен степовий – цінний медонос. З усіх видів терну він найкращий для полезахисних смуг і закріплення схилів.