Серед степового травостою
полин повзучий легко розрізнити завдяки
білуватому шовковистому опушенню, що вкриває
всю рослину, і міцному аромату. Рослина
має довгі повзучі кореневища, від яких
ідуть вегетативні пагони та квітконосні
стебла. Листки двічі перисто-роздільні.
Дрібні, трохи пониклі кошики зібрані в
рідкуваті волоті. Одна рослина дає до 100000
насінин. Цвіте в липні – серпні. Густе опушення
і виділення ефірної олії захищає рослину
від випаровування вологи, тому полин добре
переносить посуху. Зустрічається на степових
схилах, відслоненнях у Степу. У Лісостепу
і на півдні Полісся – на сухих луках й узліссях.
По відкритих місцях росте як бур'ян. Рослина
дуже гірка. Це зумовлено вмістом у ній речовин
абсинтину, артемізину, ефірної олії та
деяких алкалоїдів. Тварини полин обходять.
Але восени, після перших заморозків, полин
ніби солодшав і споживається худобою. Значно
зменшується гіркота і в сухому сіні. Слід
зазначити, що за своєю поживністю полин
перевищує злаки, бо містить до 20% білків
(до сухої маси). З давніх-давен полин використовується
в народній медицині: різноманітне застосування
має і в науковій медицині.
У сприятливі для рослини
роки на більш-менш сухих степових місцях
з розрідженим травостоєм роман напівфарбувальний
росте суцільними заростями, створюючи
під час цвітіння жовтогарячий килим. Рослина
багаторічна. На першому році життя утворює
тільки розетку листків, квітконосні пагони
з'являються на другий рік. Уся рослина сизувата
від густого опушення. Розгалужені стебла
бувають до 60 см заввишки. Листки двічі перисто-розсічені
із загорнутими всередину частками. На генеративних
стеблах – поодинокі кошики, що складаються
в щиток. Язичкові квітки в кошику золотисто-жовті.
Рослина дає до 40 тисяч насінин. Серед густого
травостою рослини часто мають нерозгалужене
стебло. Цвіте довго: червень – вересень.
Звичайна для відкритих місць всієї території
України рослина. Часто віддає перевагу
бідним грунтам відслонень, бере участь
у перших стадіях заростання перелогів.
Заслуговує на увагу як декоративна. Застосовується
в народній медицині. Уся рослина, особливо
квітки, здатна давати жовту фарбу.
То поодинці, то утворюючи
розріджені зарості, зустрічається в степу
ця рослина. Стебло в неї прямостояче, тонко-ребристе,
дуже розгалужене від самої основи. Угорі
опушене густо, нижче – розсіяне. Листки
вузькі, із загорнутими донизу краями. Кошики
з жовтими квітками утворюють досить густе
волотисте суцвіття. Листочки обгортки
вкриті щетинками. Веретеноподібні сім'янки
з білим блискучим чубком, що сприяє їхньому
розповсюдженню. Рослина запилюється комахами,
можливе самозапилення. Цвіте в травні –
червні. Однорічна степова рослина, що росте
тільки на крайньому півдні Степу. На бідних
щебенястих грунтах виростає до 10-15 см, а
на степових чорноземах – до 50 см заввишки.
Коли через нестерпну літню
спеку і нестачу вологи степ втрачає яскраві
барви, привертають увагу золотаві клубочки
квітучого цмину. Шорстке, ніби неживе, стебло,
вузькі сіруваті, повстисті листки дають
змогу рослині переносити посуху. Від міцного
здерев'янілого розгалуженого кореневища
відходить кілька прямостоячих, з сидячими
листками стебел 10-30 см заввишки. Майже кулясті
невеличкі кошики зібрані на верхівках
стебел у щільні щитки. Листочки обгортки
в кошиків розміщені черепичасто, забарвлення
в них – від світло-жовтого до яскраво-оранжевого;
Рослина зберігає вигляд квітучої і після
цвітіння, тому називають її безсмертником.
Починає цвісти в червні і цвіте до жовтня.
Латинська назва рослини складається з
грецьких слів helios – сонце і cheysis – золотий.
Цмин пристосований до скрутних умов існування.
Росте на пісках, кам'янистих степах, сухих
степових схилах, відслоненнях. Цінна лікарська
рослина. Використовуються кошики, які треба
акуратно зрізувати, бо підчас обривання
можна пошкодити рослину.