БОРОДАЧ ЗВИЧАЙНИЙ
Високий злак з колінчасто-висхідним голим стеблом (40-80 см завдовжки), вузьколінійними листками й суцвіттям з 3-6 коротких колосоподібних гілочок створює рихлі дерновинки з численними короткими вегетативними пагонами. Язичок листків бахромчасто-війчастий. Гілочки суцвіття волосисті, зібрані пучком на верхівці стебла. Колоски одноквіткові, розміщені парами: один колосок сидячий, з двостатевою квіткою, другий – на ніжці – з чоловічою квіткою. Нижня квіткова луска двостатевої квітки у вигляді довгого колінчастого остюка (10-17 мм завдовжки). Цвіте в липні – вересні. Росте по схилах і на трав'янистих місцях у степовій частині, найчастіше на захід від Дніпра, особливо по Дністру і Південному Бугу. Віддає перевагу грунтам з високим вмістом кальцію, росте також на лесах, крейдяних, гранітних відслоненнях. Досить поширений у Криму на східних яйлах, степових ділянках, галявинах, кам'янистих схилах, у соснових і ялівцевих лісах. Часто зустрічається в Степу та південній частині Лісостепу і дуже рідко на Поліссі. Поширюється в Закарпатті. У молодому стані – добра кормова рослина, дає поживне сіно. Хороший закріплювач еродованих схилів. 
ЖИТНЯК ГРЕБІНЧАСТИЙ
Серед степових трав часто зустрічається житняк гребінчастий – багаторічний злак з голим стеблом 26-70 см заввишки і вузькими (1.5-5 мм) згорнутими листками, зверху волосистими. Колоски до 6 см завдовжки, гребінчасті, окремі колоски 3-9 квіткові, колоскові і нижні квіткові луски остисті. Плід – зернівка. Рослина дуже посухостійка. У лучних степах займає переважно степові південні та південно-західні схили, де росте разом з ковилою, типчаком та іншими злаками. У різнотравно-типчаково-ковилових степах віддає перевагу кам'янистим грунтам і відслоненням різних порід. Росте на темно-каштанових солонцюватих грунтах, місцями утворюючи суцільні зарості. Трапляється на галявинах і узліссях байрачних гайків, у полезахисних смугах. У Криму росте в гірських ялівцево-дубових лісах, на остепнених і засолених заплавних луках у передгір'ї. Поширений у Степу і Лісостепу, особливо часто в південно-східних районах. Як заносну рослину іноді можна побачити на Поліссі і дуже рідко в Закарпатті. Цінна кормова рослина високої якості: посухостійка, солевитривала, добре переносить випас, не страждає від витоптування, дає багатий урожай сіна. Місцями культивується. 
ЖИТО ДИКЕ
Наче хто посіяв жито – такий рівний і зелений килим стелиться на знижених ділянках піщаного степу. Але росте тут жито споконвіку, а розсівають його степові вітри, дощові води й тварини. Дуже схоже воно на культурне жито, що колоситься на колгоспних ланах, але воно значно нижче, 25-50 см заввишки. Колос у нього ламкий, з дуже довгими остюками колоскових лусок, які в 2-3 рази більші за луску. Рослина характерна для степів і напівпустинь, росте переважно на піщаному грунті. Поширена переважно на піщаних терасах річок, на морських косах і островах, рідше – в заплавах річок. Дуже характерний компонент піщаного степу. Зустрічається в сухих борах і суборах лісостепової і степової зон, де росте на вершинах горбів та їхніх південних схилах. Іноді засмічує посіви. 
КЕЛЕРІЯ ГРЕБІНЧАСТА
На підвищених ділянках степу серед розложистих дерновин типчака і ковили добре виділяються щільні кущики келерії гребінчастої. Тонкі стрункі стебла, 30-60 см заввишки, стиснені пучечком, закінчуються вузькою циліндричною волоттю. Кожний колосок волоті складається з 2-3 квіток, майже щетинковидних. Листки неплідних пагонів згорнуті, рідше плоскі. Плід – зернівка. Цвіте в травні – червні. Кожна волоть цвіте 4-11 днів, а загальне цвітіння рослини триває 7-25 днів. Квітки розцвітають уночі і цвітуть протягом 5-9 годин. Дуже характерна степова рослина, що росте не тільки в степу, а й у лісостеповій зоні і в гірському Криму. Неодмінний компонент різнотравно-типчаково-ковилових і типчаково-ковилових степів. Входить до складу трав'яного покриву кам'янистих і піщаних степів, росте на кам'янистих відслоненнях, у заростях чагарників, на яйлах і луках. Зустрічається також у лісових районах, сухих борах і суборах, на галявинах і узліссях дубових лісів. Добра кормова рослина. 
КОВИЛА ВОЛОСИСТА
Єдина на Україні ковила, остюк у якої не пірчастий, а волосоподібний. Відростає ця ковила пізніше, ніж пірчасті ковили, розвивається поволі. Зацвітає в липні, під час спеки, коли більшість степових рослин уже утворила насіння і засохла. Викидаючи суцвіття, прикрашені довгими волосоподібними остюками, тирса надає степу блідо-зеленого кольору. Рослина буває до 1 м заввишки, має щільну, сильно розвинену дерновину. Стебло міцне, голе, з плоскими щетиновидно згорнутими листками, опушеними всередині, а зовні голими. Волосоподібний остюк нижньої квіткової луски до 23 см завдовжки. За допомогою цих остюків достигле насіння тирси розноситься по степу і “і загвинчується” в землю. До цвітіння тирса – чудовий корм для худоби, особливо для коней і овець; сіно, викошене в цей час, має добрі поживні якості. Після достигання плодів тирси пасовища стають небезпечними для овець, бо плоди заплутуються у вовні, вкручуються в шкіру, завдаючи болю тваринам і наносячи їм рани; ушкоджують вони й ротову порожнину худоби. Росте на степах, кам'янистих схилах у Степу, на узліссях у Лісостепу; зустрічається в передгір'ях гірських районів. 
КОВИЛА ЛЕССІНГА
На початку літа степ вкривається шовково-білою пеленою квітучої пірчастої ковили. Пірчастою називають ковилу тому, що нижня квіткова луска її має довгий остюк, який у верхній частині вкритий коротенькими волосками, що нагадує пір'я. Остюк сприяє поширенню плодів ковили. Він підтримує зернівку, коли її несе вітер, і та падає на землю завжди гострим кінцем. У сухому повітрі
нижній голий кінець остюка закручується, а у вологому розкручується і таким способом “загвинчує” зернівку в грунт на певну глибину. Найпоширенішою пірчастою ковилою є ковила Лессінга. Її численні стебла з жорсткими, щетинковидно згорнутими листками мають висоту до 70 см. Суцвіття – вузька стиснена волоть. Пиляків 3, приймочки пірчасті. Нижня квіткова луска має довгий, до 25 см, двічі колінчасто-зігнутий остюк. У нижній частині він голий, а у верхній пірчастий. Плід – зернівка. Цвіте в травні – червні. Росте на степах, по кам'янистих схилах. Звичайна рослина Степу (в північній його частині рідшає), дуже рідко зустрічається на крайньому півдні Лісостепу, росте також у передгір'ях Карпат та в східній частині Південного узбережжя Криму. 
КОСТРИЦЯ БОРОЗНИСТА
Найхарактерніший і неодмінний компонент для всіх типів степів України. Щільно-дерновинна рослина до 50 см заввишки. У неї добре розвинена мичкувата коренева система, яка проникав в грунт на 80 см, іноді більше 1 м, але 70% коренів сконцентровано на глибині до 20 см. Безліч борозенчастих щетиновидно згорнутих шорстких листків утворює густу щітку. Дерновина до 10 см у діаметрі, мав велику кількість пагонів, та більшість з них неплідні. З часом центральна частина дерновини відмирає, на периферії наростають молоді пагони, і дерновина розділяється на кілька самостійних частин. Плодоносні стебла нечисленні, закінчуються вузькою волоттю з 5-6-квіткових колосків. Нижня квіткова луска 4-5 мм завдовжки, з коротким остюком. Цвіте в травні. У посушливих районах степу має літній період спокою, після чого утворює нові листки. Росте як на рівнинних степах, так і високо в горах на лучних чорноземах, солонцях, щебенястих грунтах. Рослина досить посухостійка. Одна з найкращих пасовищно-кормових рослин степу. Вважається, що назва роду походить від кельтського слова rest – їжа, завдяки високим кормовим якостям рослини. 
ПИРІЙ КОВИЛОЛИСТИЙ
Густі дерновими пирію ковилолистого з'єднуються короткими повзучими пагонами, і рослина утворює чисті зарості. Листки на голих стеблах спрямовані вгору, здебільшого щетиноподібно згорнуті, нагадують ковилові (звідси видова назва). До 1 м заввишки, плодоносні стебла закінчуються тонким колосом. Зелені колоски сидять по одному, притиснені до осі колоса, складаються з 4-5 квіток. Колоскові луски тупо загострені. Пиляки до 6 мм завдовжки. Запилюються вітром. Цвіте в червні – липні. Зустрічається на степах, крейдяних і вапнякових відслоненнях у східній частині Лівобережного Степу і Лісостепу, а також у степовому Криму. Дуже рідкісна ендемічна рослина. На степових схилах, рівнинних степових ділянках, улоговинах росте пирій волосистий, в якoгo листки зверху довговолосисті і шорсткі, гострошерсті зісподу. Для Лівобережного Степу і Лісостепу рослина досить звичайна, в Правобережному Степу – рідкісна. 
СТОКОЛОС ПРИБЕРЕЖНИЙ
Значне місце в степових травостоях належить стоколосу прибережному – коротко-кореневищному злаку, що утворює пухкі дер-новинки. Високе, до 100 см, стебло опушене під суцвіттям та у вузлах. Опушені довгими волосками і м'які довгі листки. Колоски, що складаються з 3-6 квіток, зібрані в прямостоячу вузьку волоть. Нижня квіткова луска з тонким остюком до 8 мм завдовжки. Цвіте в травні – червні. Рослина має період напів-спокою, коли в най посушливіший час, після плодоношення, відмирають генеративні пагони і більша частина вегетативних. Звичайна для Степу рослина, крім крайнього півдня, де зустрічається дуже рідко. Росте в гірському Криму, зрідка – на півдні Лісостепу. Добра кормова рослина. 
ТОНКОНІГ ВУЗЬКОЛИСТИЙ
Широко розповсюджений злак, один з основних компонентів степового травостою, особливо в північній частині степової зони. Утворює невеликі щільні дерновини, має повзуче коротке кореневище. Стебла до 80 см заввишки, прямі, іноді висхідні. Листки вузькі лінійні, гладенькі, щетиноподібно-згорнуті. Довгаста густа волоть з короткими гілочками. Колоски з 2-4 квіток. На нижній квітковій лусці помітні опушені жилки. Цвіте в червні – липні. В умовах степу, в період літньої спеки у рослини до мінімуму зменшується надземна частина – в
середині літа в неї разом з листками відмирають біля основи плодоносні пагони. Але вегетація зовсім не припиняється, її продовжують наймолодші листочки, що з'являються в центрі прикореневої частини. Розмножується рослина вегетативно і насінням. У південних районах степу відіграє другорядну роль, а у північних – часто переважає. Панує на старих перелогах лучних степів, коли після надмірного випасання рослинність відновлюється. Добра кормова рослина.