Для природного рослинного покриву степової зони України характерне абсолютне панування трав'янистої рослинності, пристосованої до посушливого клімату. Основу травостою складають багаторічні дерновинні злаки (ковила, типчак) і меншою мірою – кореневищні. Різнотрав'я відіграє другорядну роль, причому його кількість і різноманітність різко зменшуються з півночі на південь. Гострий дефіцит вологи – головна причина безлісся степів. Невеликі лісові острівці можна побачити лише в долинах річок і по балках.

На Україні степова зона займає 40% усієї території. Характерною її ознакою є рівнинний рельєф, що розрізається річковими долинами, балками та ярами. Клімат континентальний, з високими температурами влітку і морозними зимами. Кількість опадів – від 450 мм на півночі зони до 350 – на півдні. З півночі на південь змінюються й грунти степової зони республіки: від родючих чорноземів до солонцюватих, а також каштанових грунтів крайнього півдня – безструктурних і бідних на гумус.

Через жарке літо, невелику кількість опадів і нерівномірне випадання їх протягом літа, сильне випаровування у степу часто бувають посухи й жорстокі суховії – чорні бурі. Цілинний степ стійко витримує таку негоду. Протистояти вітру степовим травам допомагають тонкі, але цупкі й розгалужені корені в одних та довгі, міцні – в інших. Рослини мають безліч пристосувань і для перенесення спеки: густе опушення, шар воску або іншої речовини, що вкриває рослину; зменшення поверхні листків, вертикальне положення листків тощо. Деякі рослини розвиваються у весняний період, коли достатньо
вологи. З настанням спеки в них уже достигають плоди, надземна частина засихає, а під землею зберігаються до наступної весни цибулини, бульби. Такі рослини називаються ефемероїдами. На півдні степу ростуть однорічники, які швидко розвиваються в роки з вологою весною і за короткий час закінчують цикл свого розвитку. Називаються вони ефемерами.

Протягом вегетаційного періоду степ змінює свій вигляд: залежно від цвітіння тих чи інших рослин він то голубий, то жовтий, то білий з різними відтінками. Така мінливість – результат пристосування видів до метеорологічних умов: одні починають свою вегетацію раніше, інші – пізніше; одні ростуть швидко, інші – повільно; одні цвітуть кілька днів, інші два-три місяці. Тому і зовнішній вигляд фітоценозів, який називають аспектом, у різний періодрізний. Наприклад, у південних типчаково-ковилових степах навесні, в квітні, зовнішній вигляд фітоценозів зумовлюють ефемери і ефемероїди, що цвітуть у цей час. У травні тут панує пірчаста ковила з домішкою типчака, тонконога та степового різнотрав'я; в червні аспект створюють рослини типу перекоти-поле; в липні – ковила волосиста і т. д.

З півночі на південь степова рослинність значно змінюється. Так, у найпівнічніших районах степової зони зустрічаються лучні степи, для яких характерні не тільки степові, а й лучні трави. Дерновинних злаків мало, переважають кореневищні широколисті: стоколос, пирій, куничник та ін. На цих степах дуже багате і буйне різнотрав'я, в якому переважають вологолюбні види: шавлія лучна, конюшина гірська, сон-трава тощо.

У справжніх степах, що лежать далі на південь, панують вузьколисті дерновинні злаки. Ці степи поділяються на різнотравно-типчаково-ковилові, де значне місце належить посухостійкому різнотрав'ю, і типчаково-ковилові з дуже бідним різнотрав'ям.

Ще далі на південь лежать пустинні степи з розрідженим травостоем, у складі якого, крім дерновинних злаків, посухостійкі напівчагарники: полини, солянки тощо. На крайньому півдні степової зони великі ділянки займають солончаки зі своєрідною рослинністю: у більшості рослин соковиті, м'ясисті стебла і дуже редуковані листки.

Тепер у степовій зоні України немає великих цілинних масивів. Вони давно розорані для вирощування культурних рослин. Від цілинних степів залишилися окремі ділянки на незручних для розорювання місцях, уздовж доріг. Найповніше уявлення про степи дають ділянки, оголошені заповідними. На Україні їх кілька. Михайлівська цілина – єдина заповідна степова ділянка у лісостеповій зоні України (Лебединський район Сумської області, площа 202 га). Вологолюбні лучні рослини переважають тут не тільки в пониззях, а й на рівнині. Хомутовський степ лежить на південному сході республіки (Новоазовський район Донецької області, площа 1028 га). Це досить великий масив різнотравно-типчаково-ковилового степу. Кам'яні Могили займають ділянку в південно-східній частині Приазовської височини (Володарський район Донецької області, площа 401 га). Це мальовниче й своєрідне поєднання гранітних відслонень із цілинним степом.

У складі Ворошиловградського заповідника степовими ділянками є Стрільцівський степ – залишок барвистих різнотравно-типчаково-ковилових Старобільських степів (Міловський район Ворошиловградської області, площа 525 га) і Провальський – кам'янистий степ у поєднанні з піщаниками та глинястими сланцями, його площа становить 587,2 га.

У заповіднику Асканія-Нова зберігається ділянка типчаково-ковилового степу на солонцюватих південних чорноземах (Чап-линський район Херсонської області, площа 11 тис. га).

Зберігаються степові ділянки і на крайньому півдні республіки в Чорноморському заповіднику, головне завдання якого – охорона цінних птахів під час перельотів і зимівлі.

Усі ці заповідники являють собою еталони степової природи, тут можна вивчати минуле наших степів. Серед степових рослин багато декоративних, лікарських, технічних. Ще далеко недостатньо вивчено продуктивність і потенціальні можливості багатьох видів рослин. А в наш час бурхливого технічного розвитку рослини найбільш беззахисні перед інтенсивною діяльністю людини. Кожний з нас повинен нести відповідальність за збереження природи. Зараз під охорону беруться окремі види рослин, яким загрожує знищення. Вони заносяться в Червону книгу, що є сигналом для розробки практичних заходів щодо їх збереження. У Червону книгу України внесено і кілька степових рослин. Збереження різноманітності рослин – обов'язкова передумова для поглиблених досліджень у галузі ботаніки, екології, рослинництва тощо.