ГОРИЦВІТ ВЕСНЯНИЙ
Букети великих вогняно-жовтих квіток розплавленим золотом горять переливаються серед молодої зелені. Це горицвіт весняний, або адоніс. Останню назву рослина дістала від імені бога сонця Адона. Ніби підтверджуючи легенду, квітки горицвіту завжди повернуті до сонця. У похмуру погоду вони закриті. Стебло 10-40 см заввишки, просте або розгалужене, зі спрямованими вгору гілками, густо вкритими тричі розсіченими на вузько-лінійні частки листками. Квітки з численними видовжено-яйцевидними пелюстками до 30 мм завдовжки. Маточки і тичинки численні. Плоди – сім'янки, зібрані в овально-видовжене супліддя. Цвіте в квітні й травні. У степовій зоні горицвіт весняний росте лише в умовах підвищеної вологості грунтів. Найсприятливіші умови для зростання цього виду – в лісостеповій зоні. Тут горицвіт весняний росте на лучних степах, у світлих розріджених лісах на галявинах та узліссях, на схилах балок, відслоненнях. У Криму – в передгір'ях по кам'янистих схилах і лучно-степових галявинах і на яйлі. Важлива лікарська рослина. Поновлюється дуже поволі. З насіння розвивається протягом десяти і більше років.
ГОРИЦВІТ ВОЛЗЬКИЙ
У квітні степ прикрашають яскраво-жовті квітки горицвіту волзького. Від кореневища відходить розчепірено-розгалужене стебло до 25 см заввишки з тричі перисто-розсіченими на лінійно-ланцетні частки листками. На верхівках стебла і гілок розвиваються поодинокі квітки до 4 см в діаметрі. Численні маточки і тичинки скупчені в центрі квітки, їх оточують 12-20 довгастих жовтих пелюсток. Чашолистків 3-8. Плоди – сім'янки, зібрані в кулясте супліддя. Цвіте в квітні – травні. Дуже нагадує попередній вид, але різниться загальним виглядом розложистого стебла, меншими квітками і широкими частками листків. Розвивається звичайно масово. Росте на степах, степових схилах, узліссях байрачних лісів. Горицвіт волзький – характерний компонент рослинності степової зони, в Лісостепу росте лише в південній частині. Є і в Криму, але дуже рідко, лише на околицях Сімферополя і на Карабі-яйлі. Як і в попереднього виду, квітки горицвіту волзького розкриваються лише в сонячну погоду. Якщо зірвані квітки занести в тепле приміщення або просто зігріти в руці, пелюстки поволі розкриються. 
ЖОВТЕЦЬ СКІФСЬКИЙ
У середині травня зацвітає жовтець скіфський – багаторічна біло-шовковисто волохата рослина, 20-45 мм заввишки. Великі ясно-жовті, ніби лаковані, пелюстки її квіток блищать проти сонця. Чашолистки зовні волохаті, із середини теж жовтуваті й блискучі, відігнуті назовні та притиснуті верхівками до квітконіжки. Усередині квітки скупчені численні зеленкуваті маточки, оточені широким колом яскраво-жовтих тичинок. Біля основи пелюсток – медова ямочка. Плід збірний, складається із сім'янок. Прикореневі листки суцільні, стеблові – тричі розсічені на лінійно-ланцетні часточки. Квітки відкриваються лише в сонячну погоду. На ніч – закриваються. Запилюються комахами. Росте на степах, по схилах, на трав'янистих місцях у південній частині степової зони. 
РУТВИЦЯ МАЛА
У степу трапляються темно-зелені куртинки рутвиці малої, у яких над великими три або чотири-перистими листками на високому стеблі підноситься вгору розлога волоть дрібних пониклих квіток. Оцвітина їх проста, чашечкоподібна, складається з чотирьох листочків. Численні повислі тичинки з довгими нитками, на яких від найменшого подиху вітру погойдуються пиляки, дуже прикрашають суцвіття, роблять його помітним для комах. У квітках рутвиці нектару немає, але комахи часто відвідують їх. Приваблює комах велика кількість пилку, який у суху погоду висипається з пиляків. Пиляки мають на верхівці вістря. Маточки численні. Плід збірний, складається з численних сім'янок. Рослина багаторічна, 50-100 см заввишки. На глибині 2-3 см міститься коротке кореневище, від якого відходять корені і кілька тонких довгих кореневищ, за допомогою яких рослина розмножується вегетативно. Стебла поодинокі. Відростати починають у другій половині квітня. Рослини зацвітають у кінці травня – в червні. Цвітіння триває близько трьох тижнів. У вересні – жовтні надземна частина рослини відмирає. Росте на степових луках, лучних степах, схилах, узліссях, по чагарниках майже по всій Україні, крім Карпат. 
СОКИРКИ ВОЛОТИСТІ
У другій половині літа на степових ділянках синіють квітки сокирок. Прямостояче, до 80 см заввишки стебло розчепірено-розгалужене у верхній частині. Листки глибоко розсічені на вузько-лінійні часточки. Квітки неправильні, синьо-фіолетова пелюстка-нектарник біля основи витягнута в шпорку, вкладену в другу шпорку, утворену одним з п'яти чашолистків, забарвлених теж у синьо-фіолетовий колір. Нектар захований глибоко в шпорку, і дістати його можуть лише комахи з довгим хоботком – джмелі і бджоли. Шолом, утворений зрослими пелюстками, захищає пилок від дощу та роси. Квітки зібрані в рідкі китиці, що утворюють волотисте суцвіття. Цвіте в червні – липні, окремі квітучі рослини зустрічаються навіть у вересні. Звичайна для Степу рослина. Крім степових місць і кам'янистих схилів, оселяється на розорюваних грунтах. Забур'янює посіви пшениці і засмічує зерно, бо достигає одночасно з пшеницею. Росте вздовж доріг, край лісосмуг; на перелогах, особливо на перших стадіях заростання, утворює часто суцільні зарості. Добрий медонос. Із квіток можна добувати синю фарбу, яку раніше застосовували для фарбування сукна.