Стебло цієї багаторічної
рослини, 40-100 см заввишки, розгалужене від
самої основи, з численними, догори спрямованими
гілками. У верхній частині стебла й гілок
розміщені численні дрібні зонтики. Кожний
з них має 7-14 променів різної довжини, що
закінчуються поодинокими дрібними білими
квітками. Пелюстки їх з дуже коротким нігтиком,
на верхівці виїмчасті, у виїмці – загнута
всередину частка. Біля основи стебла скупчені
великі листки, багаторазово розсічені
на лінійні частки. Черешки листків донизу
поступово розширюються в піхву, яка обгортає
стебло. Стеблові листки дрібніші й менш
розчленовані, на верхівці стебла – у вигляді
піхов. Плоди яйцевидні з п'ятьма товстуватими
шорстко-опушеними ребрами. Корінь стрижневий,
дуже довгий. Цвіте в червні – липні. Звичайна
рослина степової зони, росте також і на
південному сході лісостепової-зони (в Донецькій
області). На решті території південних
лісостепових районів зустрічається рідше.
Росте на схилах, відслоненнях різних порід,
на пісках, по залізничних насипах.
У другій половині літа, коли
степ починає буріти, стають добре помітними
сірувато-зелені колючі рослини, поодинці
розкидані серед травостою – миколайчики
польові. Довге шнуровидне кореневище забезпечує
рослину вологою з глибоких шарів грунту.
Досить товсте стебло цього багаторічника
розгалужене майже кулясто. Листки глибоко
3-роздільні з ланцетними зубчастими колючими
частками. Прикореневі листки черешкові,
верхні – сидячі, стеблообгортні. На розгалужених
стеблах–кулясті головки суцвіть, оточені
колючими покривними листками. Зубці чашечки
закінчуються довгим колючим вістрям. Дрібні
квітки білуваті. Цвіте з липня до серпня.
Восени зірвана вітром суха рослина котиться
по степу, розсіюючи насіння. Ростуть миколайчики
польові по степових схилах у степовій і
лісостеповій зонах. Зрідка зустрічаються
на відкритих місцях півдня Полісся. На
Україні росте ще два види миколайчиків:
миколайчики приморські і миколайчики сині.
Вони мають сині квітки, а в миколайчиків
синіх у синій колір забарвлена й верхня
частина плодоносного пагона. Мабуть, завдяки
цьому дано російську назву роду.
Своєю назвою рослина зобов'язана
листкам. Вони тверді, шкірясті, складаються
здебільшого з трьох вузьких серпоподібно
зігнутих часток. Краї гостро дрібно-пилчасті.
Коли вони підсихають, об них можна порізатися.
Корінь у різака довгий, стрижневий, забезпечує
рослину водою з глибоких шарів грунту.
Рослина сизувато-зелена, без опушення.
Прямостояче стебло до 50 см заввишки дуже
розгалужене. Дрібні білі квітки зібрані
в зонтики, яких багато, і вони утворюють
майже щитковидну волоть. Цвіте різак у
другій половині літа: в липні – серпні.
Рослина дворічна. Належить до форми перекоти-поле.
Росте на відкритих місцях по всій Україні.
Часто забур'янює посіви, росте біля доріг.